Люди - це книжки. Факт.
Взяв в бібліотеці, сподобалась - дочитав, не сподобалась - закрив, забув. Але в будь-якому випадку віддав назад в бібліотеку, де її візьме хтось інший.
Гірше, коли купив, а вона не сподобалась. Закрив і поставив на поличку, де вона буде вкриватися пилом і вже більше ніхто її не прочитає... і нікому вона вже не сподобається...

вічність...
коли між двома людьми
немає місця
навіть повітрю...
між тілами, серцями,
їх душами,
і головне
між думками...

оголошення в газеті:
"шукаємо дуже самотню людину з потужним серцем"

кабінет, довгий стіл, за ним комісія, відчиняються двері, заходить молодий хлопчина, посміхається
- ви шукали дуже самотню людину з потужним серцем?
- так
- ну ось: це я! дуже самотній з надзвичайним серцем (з цими словами розрізає собі грудну клітину і витягає серце, показує), а моя самотність настільки безмежна, що я можу вже жити і без серця, дарую! (кладе серце на стіл, защипає грудну клітину, робить дядінькам "піс", виходить)

thA end

она - единственная, кто меня по настоящему любит; любит таким, как я есть, каким бы я не был...

она обожает просыпаться рядом со мной, целует меня, говорит, что любит и... я чувствую это...
она не пускает меня на работу, даже иногда плачет и... мне больно, потому что это искренние слёзы...
она говорит, что будет скучать и... я знаю, что действительно будет...
она не отходит от меня, когда я с ней и... я чувствую, что такое искренняя преданность и близость...
она любит все мои воздушно наивные рассказы и сказочки, ждёт их и... поэтому я обожаю их придумывать...
она не перестаёт повторять, что любит меня, всегда неожиданно и... для меня меня это всегда ново и приятно...
она любит гулять со мной, играть со мной, танцевать со мной и... я счастлив: она просто любит быть со мной...
она умеет быть требовательной, умеет настаивать и... я люблю её такой...
она ждёт меня, ждёт всегда и... у меня накатываются слёзы...

и главное, я знаю, она меня не разлюбит никогда...

я могу только надеяться, что люблю её достаточно сильно, чтобы она это чувствовала и была счастлива...

это всё она!!!... а ведь ей на днях всего (или уже :) ) 2 года...    л ю б л ю !

28 січня 2008 року народилась пані Юлія Олександрівна

її світ зараз - це мама, трохи менше тато :)

а в ній зараз весь мій світ! я люблю тебе, доця!

жодного дня без слова

як гасло
щоденного бюлетня,
який не назвати
газетою

як прапор,
що несуть усміхнено,
щоб потім забути
у барі

як річ,
яку пестять в кишені
на шляху
до трибуни

як мовчання,
яке на нараді
у відповідь любить
директор

як пиво,
ой ні, не дивуйтесь,
без нього теж
жодного дня

відволікся

як музика,
цей лагідний спів
у кожній кабіні
маршрутки

як барви,
що нас спонукають
купити, придбати
і тішитись

як лиця,
що нам обіцяють,
а роблять лиш своє...
майбутнє

як чорне.
Ні, біле; та де ж
воно біле, -
це чорне. Затверджено,
підпис

і все це –
слова,
без них
ані жодного дня

не розкидайтесь...

бо зовсім забудем,
що значить
насправді

жодного дня без СЛОВА...

я все більше і більше переконуюсь, що практично не хочу мати власну машину, тобто і водити не хочу, тобто нафіга я на ті права здавав, тобто не під то заточений... і в руках і в голові, але... вималювався один смішний, але для мене від того не менш вагомий мінус:

тоді ж я ніколи не проїдусь із задоволенням під ту музику, яку я люблю понад усе, і яку я зміг би почути лише у власній машині...

от такі от спалахи підсвідомості :)

ви навіть не знаєте,
наскільки життя
має міць,
і ще більше
не знаєте
наскільки не має
без вас...

моє минуле
без вас
наче книга
без сторінок,
лише обкладинка:
шукає в обійми
когось...

мій сміх
лиш відлуння
без вас,
лиш жарт,
що життя пропонує,
без вас
не сміюсь...

самотність...
бувало заходила
як додому,
щось писала
моєю рукою,
чому?
бо без вас...

в коханні
блукали разом:
хтось сьогодні,
хтось вчора,
а “завтра”
тримаємо разом
в долонях...

моя музика
без вас
як стіл спорожнілий –
по ноті внесли,
акорди придумали, -
і непомітно
вже співається...

ви знаєте,
що не смакує:
гірка
без вас,
порожнім здається
келішок повний...

без вас
є тяжко...

кантрі радіохед :)))
1) увімкніть колонки
2) запустіть лінк
3) слухайте і не впадіть з крісла! :)))))
4) скачати можна тут

Знаете, живущие люди – они мертвецы в отпуске. Мы были мертвы до того как сюда попали, и будем мертвы после нашего ухода, так что мы мертвецы в отпуске. (Том Уэйтс)

Эта мысль путём непостижимых (даже мне самому) логических цепей привела меня к понимаю того, что меня в последнее время очень раздражает в людях и чертовски тормозит меня самого: это необходимость соглашаться или нет с какими-либо суждениями, и никак иначе. Это влечёт за собой пустые споры (целью которых по большому счёту есть самолюбование) и обязательную нужду убеждения в правильности собственного мнения. Тошнит от этого...

А почему именно вышеупомянутая фраза? хммм... :) я по инерции начал размышлять прав он или нет... и сразу себя пресёк, ибо подобные размышления просто глупы - ведь мысль БУКВАЛЬНО КРАСИВА! и всё! надо просто ею насладится и... помолчать.

сегодня сон странный приснился...

были два друга, просто не разлей вода, самые близкие - только один из них был человеком, а другой крокодилом, на вид вроде как человек, но в душе крокодил... и вот однажды крокодил взял и съел своего друга... а что я делал в этом сне? да, ничего: просто сидел и слушал крокодила, глядя на его слёзы - "понимаешь, любил я его, но я же в первую очередь крокодил..."

сюжетный такой сон получился, чёрт возьми...

опинився я недавно на тому всім відомому ресурсі "однокласнікі"... запросили... ставився до нього досить скептично через те, що дуже не люблю, коли мені впарюють розпіарені речі (звиняйте за словесний колапс) - сам тим займаюсь, і часом від того тошнить. запросили мене друзяки, з якими, в принципі, і в реалі частенько бачимось (за що їм велика ПОДЯКА!) і навіть горівцуні неслабо попиваємо за довгою душевною розмовою. ну що вам хлопці бракує: та зідзвоніться і ось ми тут, всі разом... ні не всі, бо вже хтось по фляндер побіг :)) одним словом вступив я одною ногою на той сайт... і стільки ПОЗИТИВА отримав, що цілий день з придуркуватою либою на морді по офісу ходив! море друзів, знайомих, одногрупникокурсників і навіть пацани зі старшого класу по школі :) по цілому світу: дорослі, з дітисками, на поважних роботАх, але чомусь всі дуже близькі...таки пам"ять інколи люб"язно вимикає свої гидкі принципи відбору спогадів - і видає на ура тільки найкраще :)

всім вам привіт, надіюсь, що ще зустрінемось і пропустимо по стаканчіку... ;)

дуже вже є хвайною та пісня, же з реклами ллється... і шо не телефонний дзвінок - то чуєм її, і жоден сльозливий плейліст в офісі без неї ся не обходит... а якби ж дівки знали про що, він співа...

так от (підбір слів в перекладі довільний, але зміст слово в слово):

***

маю дівку,
прикольну,
торчить від мене щодня,
притягну її за патли,
дам по мордяці,
ніц ся не бійте:
вона хоче,
щоб її мали за курву...

(приспів)
кажете, же то якась хірня,
не скажіть,
то балдьож,
від якого стоїть,
тому не спинитись...
назвіть то раєм,
назвіть то життєм,
все не так,
це просто кайф...

вчора гоцав цілу ніч,
прийшов в синцях, під кайфом,
на коксі...
відривався як хотів,
то є ніц,
поки ніц ми не болить...

(приспів)

***

отакий то "гадигел"...

сижу и думаю: чем бы сегодня вечером занять себя
и тут внезапная мысль, природу которой проследить не успел: хорошо бы почитать что-то такое МОРЩИНИСТОЕ...
почему именно так? хрен его знает, может образно прорисовывает мыслительный процесс?  а вы как думаете???

у цей "святковий і радісний день"...



на фото: гравці зб.Англії у роздягалці...

я теперь властелин ключей. закончен ремонт нашего офиса, только что пришёл чел и дал мне 4 (!) ключа! два от двух входных дверей, один от выхода в цеха, и один собственно от кабинета! Если учесть, что на моей связке уже 4 ключа есть, то можете прикинуть, какую связку металлолома я буду таскать... одно радует: не я один такой - как говорит Задорнов: теперь держитесь - идентичные комплекты раздали всем жителям офиса, а их где-то 30 человек!!!

"женщины любят розы,
а я на них срал:
стране нужны паровозы,
стране нужен МЕТАЛЛ!"
                    
                 В.Маяковский

хотя и мегабайтная нагрузка, очень рекомендую: Фото: г.Севастополь, 11.11.2007г.

фотографф - хоррош!!!

вихідні
ранок, ще в сні розумію, що мене чекає дичайший когтистий бодун, але цю думку відмітає втіха від того, що ту справу я пересплю і встану в більш менш охайному :) стані... хуй там! крізь сон від сусідів знизу до мене починають пробиватися якісь звуки, починаю їх чути все голосніше і голосніше і розумію, що... БЛЯ ПРОКИДАЮСЬ!!! НІ!!!! розумію, що це музика і грає вона в них оху... ДУЖЕ голосно! намагаюсь не прокинутись, але до мене доходить, що це за музика, і всі намагання ідуть під хвости... в двох словах: "мама-зона..." ненав"язливі мотиви пробуджують в моєму розпеченому бодуном і головним болем мозку накращі, найщиріші бажання сусідів обматюкати, відпиздити, в крайньому випадку затопити... і тільки в такому стані могло з"явитися унікальне рішення! :) вмикаю дівіді і 5+1! розуміючи, що в даному випадку мій улюблений Radiohead не допоможе, ставлю перше найбільш відповідне - Guano Apes... і даю майже повний звук... після першої чарівної композиції прислухаюсь, не допомагає... тоді підключаю важку українську артилерію: після двох композицій "гуртів" Перкалаба і Борщ, звуки знизу затихають і зникають взагалі нах!

перемога була тотальною: я знову потрохи заснув... а почуття того, що ві ар зе чемпіонз сповна компенсувало той факт, що у мене під час баталій зі стіни впала колонка... наша музика непереможна! лонг лив творчий бодун, бля!